Відсутність підстав віднесення підвальних приміщень багатоквартирного житлового будинку до спільної власності мешканців при наявності нежитлових приміщень.
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, свідоцтво про право власності та державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління Професійно-технічного училища №5 смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області (далі — ПТУ №5) на спірні підвальні приміщення, а також скасувати державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ №5 на спірні підвальні приміщення.
Винесенням оспорюваного рішення про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, видачею оспорюваного свідоцтва про право власності та реєстрацією речового права на вказані підвальні приміщення за державою в особі Міносвіти порушено його права володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, оскільки підвальні приміщення є власністю співвласників багатоквартирного будинку, тому що є допоміжними приміщеннями.
Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції керувався тим, що співвласники будинку не надавали своєї згоди на передачу у власність держави в особі Міносвіти нежилого підвального приміщення, розташованого в цьому будинку. Суд першої інстанції зробив висновок, що відповідачі порушили права позивача щодо володіння, розпорядження і користування підвальними приміщеннями. Порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб.
Апеляційний суд зазначив, що спірне підвальне приміщення до зміни статусу на цокольне приміщення було призначене для загального користування, а тому належить до категорії допоміжних приміщень.
Також апеляційний суд зазначив, що оскільки спірне допоміжне приміщення перебувало у спільній власності власників приватизованих квартир, то питання щодо розпорядження зазначеним приміщенням повинне вирішуватися за їхньою спільною згодою, чого дотримано не було.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.
Згідно зі статтею 1 Закону №2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку — приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Разом з тим нежиле приміщення — це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.
На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.
З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об’єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним.
Зокрема, суди не звернули достатньої уваги на доводи відповідача не зазначили обставин і фактів на їх спростування, не перевірили належним чином усіх наявних у справі доказів, внаслідок чого не встановили достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Велика Палата вказала, що в багатоквартирних житлових будинках розташовуються і нежитлові приміщення, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР), і внаслідок приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Читайте также:
- Обмеження права на апеляційне оскарження рішень: правова позиція ВП ВС
- Порушення правил безпеки дорожнього руху у стані сп’яніння: що думає ВП ВС
- ВП ВС визначила юрисдикцію заяв про віднесення до кола членів сім’ї для отримання допомоги в разі загибелі військовослужбовця
- Чи можливе касаційне оскарження рішень, пов’язаних із виконанням вироку: правова позиція ВП ВС
- Правова позиція ВП ВС щодо розгляду позовних вимог, пов’язаних з державною реєстрацією прав
Остались вопросы? Обращайтесь!
